ЗДАВАТИСЯ

I. ЗДАВА́ТИСЯ (припиняючи опір, визнавати себе переможеним), КАПІТУЛЮВА́ТИ, ПІДДАВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИСЯ рідше, ПЕРЕДАВА́ТИСЯ заст. — Док.: зда́тися, капітулюва́ти, підда́тися, відда́тися, переда́тися. Есесівці боронилися вперто, здавалися неохоче (О. Гончар); Стоїть на танку.. капітан Червоної Армії з білим прапорцем парламентарія, котрий приймав у полон солдатів, що капітулювали (П. Автомонов); Ворог лізе, кров нашу п'є, а ми все-таки не піддаємось (А. Хижняк); Він розумів, що добровільно віддається в руки хижака, і вірив, що це лише тимчасово (М. Ю. Тарновський); Дома, в Галичині, він за вчителя був, а потім на війну його забрали, та він передався до полону (А. Головко).

ПОСИЛА́ТИСЯ (вказувати на когось як на свідка чи авторитет, на щось як аргумент для підтвердження своїх слів, виправдання дій тощо), ПОКЛИКА́ТИСЯ, ЗДАВА́ТИСЯ діал. — Док.: посла́тися, покли́катися, зда́тися. Більш як сто років на Потебню посилається та цікавиться його ідеями велика кількість авторів (з журналу); Коли я раз попробував бути премудрим і покликатися на свою рівність перед законом, то дістав позаушника (І. Франко); Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер-Скотта, що й той не по-своєму писав (Т. Шевченко).

ВВИЖА́ТИСЯ (УВИЖА́ТИСЯ) кому (поставати перед очима ніби наяву), БА́ЧИТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МА́РИТИСЯ, ПРИВИ́ДЖУВАТИСЯ, ПРИВИДЖА́ТИСЯ, ЗДАВА́ТИСЯ рідше, ПРИВИЖА́ТИСЯ рідко, УЗДРІВА́ТИСЯ (ВЗДРІВА́ТИСЯ) рідко, ВИ́ДІТИСЯ розм., МРІ́ТИСЯ розм., МЕРЕ́ЩИТИСЯ розм. рідко, ВВИ́ДЖУВАТИСЯ (УВИ́ДЖУВАТИСЯ) діал., МАЯ́ЧИ́ТИСЯ безос. діал. — Док.: приви́дітися, уздрі́тися (вздрі́тися). Згадались солов'ї у рідному селі,.. ввижались черешні в білих хмаринках цвіту (В. Гжицький); Він заснув,.. і в сні отому Рідний край увижався йому (П. Грабовський); Ясно у віддалі пам'яті бачаться й нині Шлях, вітряки золоті по горі (В. Мисик); Їй.. Карпо не сходив з думки, його постать, ясний.. погляд маячив перед очима (Панас Мирний); В очах (кондитера) маячіли рожеві розводи на великому торті (О. Слісаренко); Вдивлявсь художник у пітьму, в якій, можливо, на хвилину і сонце марилось йому (М. Упеник); Яким поглядав в одчинене вікно.. і пригадував ту важку науку в бурсі, як йому привиджувались у класі зелені степи (І. Нечуй-Левицький); І привиділась Хариті вижата нива (М. Коцюбинський); Їй привиджається хата її родичів, з котрої вийшла (О. Кобилянська); Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам (І. Котляревський); Христя підійшла й сказала: — Чи мені привиділось, — щось наче за ставком перед самим носом перебігло. Ваші всі тут? — Тобі то вчувається, то вздрівається, — відказав Верига (П. Панч); Ще не відгриміла світова війна, а поетові (Малишкові) вже видяться "косарі в лугах на косовиці, голуби над гілкою черешні..." (М. Рильський); Куди б не скинув я оком, образ твій мріється всюди (П.Грабовський); Йому мерещилися беззв'язні обривки тих картин, що він нинішнього дня бачив (І. Франко); Якийсь неначе рай увиджується їй в фантазії, заколиханій тихим, одностайним сільським життям (І. Нечуй-Левицький). — Пор. сни́тися, уявля́тися.

II. ЗДАВА́ТИСЯ (справляти якесь враження, мати в чиїйсь уяві той чи інший образ), БА́ЧИТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ (УБАЧА́ТИСЯ), ВИДАВА́ТИСЯ, УВИЖА́ТИСЯ (ВВИЖА́ТИСЯ), ПОКА́ЗУВАТИСЯ, УВАЖА́ТИСЯ (ВВАЖА́ТИСЯ) рідко. — Док.: зда́тися, ви́датися, показа́тися, пома́ритися, пови́дітися. Цей плечистий майор з сірими розумними очима здавався їм всемогутнім заступником, який все може, досить тільки звернутись до нього (О. Гончар); Земля бачилась їм на всіх румбах від Сяну до Владивостока, від Мурманська до Балаклави (В. Кучер); Правдиво ж, мабуть, кажуть, що якими б рідними не вбачались свекор та свекруха, а нарешті невістка їм все-таки чужа... (М. Кропивницький); Університет видавався мені за казковий світ, у якому вчаться незвичайні люди (П. Панч); Грому і блискавки він боїться, а веселку любить, вона йому ввижається дівчиною, яка вбрала свій вінок різнобарвними стрічками (М. Стельмах); Високий, тонкий станом, він показався Онисі через шибки ще кращим (І. Нечуй-Левицький); Мені повиділося в тій хвилі, що якийсь дивний.. усміх заграв на лиці хлопця (І. Франко).