ЗДИМАТИСЯ

НАБРЯКА́ТИ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшуватися в об'ємі, розпухати від припливу крові, молока тощо), НАБУХА́ТИ, НАПУХА́ТИ, РОЗБУХА́ТИ підсил., БРЯ́КНУТИ розм., БУБНЯ́ВІТИ розм.; ПУ́ХНУТИ, СПУХА́ТИ, НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ), ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), НАПИНА́ТИСЯ, П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) (про кровоносні судини — звичайно від напруження). — Док.: набря́кнути, набу́хнути, розбу́хнути, набубня́віти, напу́хнути, спу́хнути, наду́тися, зду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся). Відерне вим'я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (І. Волошин); Старости очі вирячили, набухли з подиву обличчя (К. Гордієнко); Пальці рук судорожно повільно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти (М. Ірчан); Він не помітив, як у неї по-дитячому набубнявіли губи (М. Рудь); Латочка.. кричить тоненьким тенором, на шиї страшними п'явками пухнуть жили (Григорій Тютюнник); А в пастуха надулись жили, і він зубами заскрипів (В. Сосюра); Жили йому напнулися. Шия стала червоно-синя (З. Тулуб); Чого ж твої плечі згорбились, а голова похилилась? Чого між мотуззям пнуться козацькі жили? (Григорій Тютюнник). — Пор. 1. пу́хнути.

НАБУ́ХНУТИ (про річку, струмок і т. ін. — переповнившись водою, піднятися вище за звичайний рівень), РОЗБУ́ХНУТИ підсил., НАДУ́ТИСЯ розм., ЗДУ́ТИСЯ розм. — Недок.: набуха́ти, розбуха́ти, надува́тися (надима́тися), здува́тися (здима́тися). Річка уже набухає по-весняному, талі води плесами розіллялися поверх криги (О. Гончар); Восени річка розбухає від дощів, по весні — від талого снігу (А. Шиян); Зашумлять, загуторять мутноокі струмки в ярах, і Дніпро посиніє, надметься (О. Донченко).

НАДУВА́ТИСЯ (НАДИМА́ТИСЯ) (наповнюючись повітрям, газом, під тиском вітру, натягатися, ставати пружним), НАПИНА́ТИСЯ, ЗДУВА́ТИСЯ (ЗДИМА́ТИСЯ), РОЗДУВА́ТИСЯ (РОЗДИМА́ТИСЯ) підсил., ДУ́ТИСЯ розм. — Док.: наду́тися, напну́тися (нап'ясти́ся), зду́тися, розду́тися. Щоки його надуваються, як пузирі, червоніють (С. Васильченко); Брезентові фартухи надималися, мов паруси (Я. Баш); Вітрила нап'ялись. Вперед! (В. Еллан); Вода зносила її (жінку), здувалася над хвилями одежина (І. Ле); Летить (сотник) попід небесами: руками бовта, наче крилами, черкеска йому роздувається, ногами дриґа (Г. Квітка-Основ'яненко); (Марта (співає..):) Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (С. Васильченко).