НАЛЯГАТИ

НАГОЛО́ШУВАТИ що, на чому, на що, зі спол. що (силою голосу або підвищенням тону виділяти слово, звук і т. ін. для підкреслення його важливості; увиразнювати, висувати на перший план у промові, тексті тощо за допомогою яких-небудь засобів найважливіші і найістотніші моменти), АКЦЕНТУВА́ТИ що, ПІДКРЕ́СЛЮВАТИ що, зі спол. щ о, ВИДІЛЯ́ТИ що, НАПИРА́ТИ на що, розм., НАЛЯГА́ТИ на що, розм.; НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на що, ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) на чому (інтонаційно виділяти слово, звук або іншу частину висловлення для підкреслення їх важливості чи взагалі привернення до них уваги слухача). — Док.: наголоси́ти, акцентува́ти, підкре́слити, ви́ділити, нати́снути, прити́снути. — Я принаймні завжди був проти всякого втручання в мої особисті, — він наголосив це слово, — особисті справи (Ю. Смолич); Наголошувати на вадах твору; Акцентувати увагу на політичному аспекті проблеми; Вона.. з несхованою злістю питає: — Ну, та й чого ти губищі свої надула? — "Губищі" підкреслює (А. Головко); В своїх творах сучасникам своїм Шевченко підкреслював, що вони є діти славних батьків, борців за волю батьківщини — діти Кривоноса, Богуна, Наливайка (П. Тичина); Виділити основні положення статті; Терентій.. напирає на.. те, що в гурті наймит стає стійкішим і дорожчим (М. Стельмах); "Хо" мені менше усього вподобався: дуже вже Ви в ньому налягаєте на все те, що так любо Вашому серцеві (Панас Мирний); — Юра сьогодні не піде в ліс, — твердо натискуючи на кожне слово, проказала Наталя (І. Волошин); — Гаразд. Обов'язково намалюю, — притиснув він на останньому слові (В. Козаченко). — Пор. 1. виділя́ти.

НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИ розм.; НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм. (звичайно про дії людей). — Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). — Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.

НАКИ́НУТИСЯ на що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯ на що, до чого, з інфін., розм., ДОПА́СТИСЯ до чого, розм.; НАПА́СТИСЯ розм. (жадібно — на що-небудь їстівне). — Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 2. наляга́ти.

НАЛЯГА́ТИ на що (про темряву, мряку, туман і т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь), НАВИСА́ТИ над чим, ОПУСКА́ТИСЯ на що і над чим, СПАДА́ТИ, СПУСКА́ТИСЯ на що і над чим. — Док.: налягти́, нави́снути, опусти́тися, спа́сти, спусти́тися. Тиша налягла на весь світ, м'яка і тепла (В. Собко); Ніч нависала над мертвим степом (С. Голованівський); Згори на верхоліття лісу спускався сизий присмерк (М. Стельмах); І тільки як спали на землю вечірні сутінки, — прининився бій (П. Кочура); Темний морок спустився на землю (Панас Мирний). — Пор. 1. насува́тися.

НАЛЯГА́ТИ на що, розм. (завзято, наполегливо займатися чим-небудь), НАПОЛЯГА́ТИ розм., НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) розм., НАСІДА́ТИ розм. — Док.: налягти́, наполягти́, нати́снути, насі́сти. Максим наліг на підготовку до екзаменів (Н. Рибак); Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, — здавалося, що нічого не зменшується (З. Тулуб); Натиснути на навчання; Ловив (Улас) себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до дурману в голові (Григорій Тютюнник). — Пор. 3. наки́нутися.

НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ) на кого-що і без додатка (посилено вимагати чогось, чинити тиск на когось, добиваючись виконання чого-небудь), ТИ́СНУТИ, НАЛЯГА́ТИ розм., НАПИРА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИ розм., НАСІДА́ТИ розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., НАПИРА́ТИСЯ без додатка, розм. рідше. — Док.: нати́снути, налягти́ рідко напе́рти рідко напосі́сти, насі́сти, напосі́стися, насі́стися, напе́ртися. (Берест:) У нас єсть деякі заводи. Натиснеш на профспілку, культробітники бігають, метушаться (О. Корнійчук); — Майте на увазі, що грубо тиснути на хлопця, ламати його самолюбство не годиться (О. Донченко); — Давай хліба! — налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів (І. Франко); Мати напирала на дочку доконче виходити заміж (Лесь Мартович); — Що ж такого страшного там робиться? — напосідав Микола Іванович (Остап Вишня); Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини ..А от чому так Марійка сікається, чому насідає? (Є. Гуцало); (Ганна:) Знов напосідався (Льолик), щоб перевезти його до домівки або до шпиталю (Леся Українка); Михайло насівся на нього: — Коропе! Ти з громади живеш та й людям пакості робиш? (Лесь Мартович). — Пор. 1. вимага́ти, 1. наполяга́ти.

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ТІСНИ́ТИ кого, що і без додатка (примушувати відходити, відступати тощо), ВІДТІСНЯ́ТИ, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ (НАТИ́СКУВАТИ), НАСІДА́ТИ на кого-що і без додатка, НАЛЯГА́ТИ на кого-що і без додатка, ГЛОТИ́ТИ діал.; ПОТИ́СКУВАТИ (ПОТИСКА́ТИ) розм., НАПИРА́ТИ на кого-що, розм., ПРИТИСКА́ТИ (ПРИТИ́СКУВАТИ) розм. (на ворога, супротивника). — Док.: потісни́ти, відтісни́ти, нати́снути, насі́сти, налягти́, поти́снути, напе́рти, прити́снути. Яничари вихопилися з рову й кинулись на козаків, що дерлись по схилу кавальєра, й почали тіснити чорноморців (С. Добровольський); Крізь вируючий натовп Оля пробивалася до каруселі. Її штовхали, відтісняли (Л. Юхвід); Німець натискає, набили його там, а він лізе, лізе... (Ю. Бедзик); Бійці не знали страху, насідали на ворога (І. Цюпа); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог — стіною-муром налягає (Г. Косинка); — Чого ви так глотите? Почекайте трошки (Словник Б. Грінченка); Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає (Т. Шевченко); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують... (Я. Качура).