ПОВІРИТИ

ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Коцюбинський); На сни, мовляв, не потурай; А рад я снам отим без міри, Бо міцно вірую в свій край, Як неньці йме дитина віри (П. Грабовський); — Двадцять п'ять років тому був я не отець Христофор, а звичайнісінький семінарист.., кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад (О. Довженко); Я був би ладен увірувати в Бога, коли б після смерті мене запроторили в таку розкіш (Ю. Смолич).

I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм., ПОВІ́РЮВАТИ рідко, ЗВІ́РЮВАТИСЯ рідко, УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) рідко, УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) рідко. — Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́ (впові́сти́). Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір'я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).

ПЕРЕВІРЯ́ТИ (з'ясовувати правильність, точність, придатність і т. ін. чогось; розпитувати кого-небудь з метою з'ясування певних якостей, знань тощо), ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ) рідше; ВИВІРЯ́ТИ (ретельно з метою встановлення точності, наявності, відповідності); ЗВІРЯ́ТИ (зіставляючи між собою, з чимсь). — Док.: переві́рити, пові́рити, ви́вірити, зві́рити. Сам гетьман перевіряв іржаві, але міцні ґрати на віконних отворах (І. Ле); Екзамен робив сам митрополит, повіряючи екзамен по всіх науках разом (І. Нечуй-Левицький); — Пальто підстелю під себе, а плащем накриюся зверху. Я його дуже добре вивірив: він справді не пропускає води (І. Сенченко); Секретар дивився в папери перед собою, очевидно, звіряв розповідь Стахурського з автобіографією самої Марії (Ю. Смолич). — Пор. екзаменува́ти, 1. обсте́жувати.

ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. (кого, що на кого — від'їжджаючи, залишаючи). — Док.: доручи́ти, покла́сти, приручи́ти, поручи́ти, приста́вити кого посади́ти кого на що розм. припоручи́ти, дові́рити, пові́рити, поки́нути, полиши́ти. — Нам цю справу доручають ті самі авторитетні органи, від яких залежить і рішення про концесії (І. Ле); — Мудрий Федір Йосипович, нічого не скажеш: не хоче, щоб наш відділ відсторонився, все на нас покладає (М. Ю. Тарновський); Він часом посилав її доглядати сапальниць на буряках або приручав одвезти полудень косарям (М. Коцюбинський); Він поручив також пильно стежити за хлопцями, коли їх поведуть (І. Франко); Баба Зінька приставила готувати обід молодиць, котрі добре знали куховарську справу (І. Нечуй-Левицький); То ти дзвониш, то тобі дзвонять, — посадили ж на культуру, гаряче місце! (О. Гончар); — Хай сам, гладкий, пасе. — Мені мати не припоручали (Панас Мирний); Не довіряй вовку череду (прислів'я); — Господині сільські стали самі повіряти мені гусей (І. Франко); — На кого ж ти мене покидаєш із малими діточками? (Григорій Тютюнник); При війську треба служити 2-3 роки без перерви, ..полишати поле й хату на жінку й діти (О. Кобилянська). — Пор. 1. наванта́жити.