СПРИЧИНИТИ

СПРИЧИНЯ́ТИ що (бути причиною появи чого-небудь), СПРИЧИ́НЮВАТИ, ПОРО́ДЖУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ЗУМО́ВЛЮВАТИ, ДАВА́ТИ, ПРИНО́СИТИ, НЕСТИ, СІ́ЯТИ, ПРИВО́ДИТИ до чого (доводити до яких-небудь наслідків); ПРИЗВО́ДИТИ до чого, ЗАПОДІ́ЮВАТИ що, ЗАВДАВА́ТИ чого, рідше що (про неприємність, шкоду тощо); ПОСИЛА́ТИ розм., ДАРУВА́ТИ розм. (перев. із сл. Бог, доля і т. ін. — наділяти чим-небудь). — Док.: спричини́ти, породи́ти, ви́кликати, зумо́вити, да́ти, принести́, посі́яти, привести́, призвести́, заподі́яти, завда́ти, посла́ти, подарува́ти. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник); Чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів (М. Стельмах); Вся мудрість людини — в праці. З нею почуваєш, що живеш недаремно в світі, дає вона певність тобі й шану людську, приносить навіть у самотності радість (О. Гончар); О весно, весно! Час любові! Який несеш ти мені сум, І томне хвилювання крові, І хвилювання томних дум! (переклад М. Рильського); Рана загоювалась, але виснаження і застуда на фронті призвели до захворювання на туберкульоз (С. Скляренко); Мікотичні отруєння сільськогосподарських тварин щороку заподіюють чималу шкоду (з журналу); Ні сили віщої не дарувала доля, Ні слави славної мені не прирекла (М. Рильський). — Пор. зумо́влювати, 1. викликати.