ЯРИЙ

МОЛОДИ́Й (який має небагато років, не досяг зрілого віку — про людину, тварину), МО́ЛОД фольк., МОЛОДИ́СТИЙ розм., Я́РИЙ розм.; Ю́НИЙ (який має дуже мало років — про людину); БЕЗБОРО́ДИЙ розм., БЕЗВУ́СИЙ розм. (ще не зміцнілий — про хлопця); ЖОВТОРО́ТИЙ зневажл. (про підлітка). Задумався батько, тяжко зітхнувши, задумався й молодий Микола (І. Нечуй-Левицький); Стоїть явір над водою, на воду схилився, Молод козак, молод козак, та вже й зажурився (пісня); Повідають звуки чисті, як із моря на зорі ось виходять молодисті тридцять три богатирі (П. Тичина); Я коза ярая (М. Номис); Яра пчілочка (Словник Б. Грінченка); У нас в десятому класі вчиться талановита юна письменниця (О. Донченко); Все виявилося не таким, як гадалось. Якісь безвусі юнаки, безбороді (О. Довженко); Віра мала значно більше жіночого досвіду, ніж Ліза.., а сестру ще недавно вважала жовторотим дівчиськом (М. Руденко).

I. Я́РИЙ (який дає урожай у рік посіву), ОДНОРІ́ЧНИЙ, ЯРОВИ́Й. В умовах України озима пшениця завжди дає вищі врожаї, ніж яра (з журналу); Серед культур зеленого конвеєра особливе місце відводиться однорічним зернобобовим — горохові, чині, сої (з журналу); Ярового хліба було чимало (Ганна Барвінок).

ЯРИНА́ (сходи або посіви ярих культур), ЯРОВИНА́, Я́РІ, ЯРОВІ́, ЯР діал. Зелені сходи ярини купалися в росах (І. Цюпа); — Ото згір'ям яровина переливається, а з цього боку озима пшениця (О. Донченко); Щоб добре вродили і ярі, треба вчасно підняти зяб, внести добрива (з журналу).

ПРОЗО́РИЙ (який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь), ПРОЗІ́РЧАСТИЙ (ПРОЗО́РЧАСТИЙ), ПРОЗІ́РНИЙ, ПРОЗО́РИСТИЙ рідше, ЧИ́СТИЙ, Я́РИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ, КРИШТА́ЛЬНИЙ поет., ПРОСВІ́ТЧАСТИЙ заст.; ТОНКИ́Й (не густий, з невеликою щільністю); АЖУ́РНИЙ (перев. про плетені, різьблені тощо вироби); ЯСНИ́Й (перев. про воду). Ходив (Андрій) далеко до озер — сидіть любив там на траві й дивитись ранком у глибінь прозорих вод, на дно живе (Т. Осьмачка); Смужечкою тяглась (річка) проміж зеленими луками, десь туди попід села, повиті прозірчастим маревом (Олена Пчілка); Вона йшла під руку з гвардійцем, убрана в блакитну прозорчасту сукню (Леся Українка); З берегом хвиля прозірна шуткує (І. Манжура); Ромен болотяний Досяг межі хисткої оболоні — І сріблом скрізь розсипавсь цвіт рясний На синьому прозористому лоні (М. Старицький); — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Л. Глібов); Зсучу свічку з воску ярого (пісня); З рипінням в'їжджала схилом мису водовозна діжка, розхлюпуючи кришталеві цівки води (З. Тулуб); У сонне, криштальнеє море Вдивляється рання зоря (Дніпрова Чайка); Небо голубе і чисте, і вода голуба, просвітчаста (Марко Вовчок); Над тишею холодних, сизих площ Висить, як звук, тонкий і рівний дощ (М. Бажан); Ми тихо переходили над стрімкою і ажурною аркою мосту (Т. Масенко); Він.. пив ясну воду з зелених криниць при дорозі (О. Гончар).

ЯСКРА́ВИЙ (який виділяється свіжістю, ясністю тону, інтенсивністю свого забарвлення), ПАЛКИ́Й, ПАЛАХКИ́Й, СОКОВИ́ТИЙ, ГУСТИ́Й, ВЕСЕ́ЛИЙ рідко, ІНТЕНСИ́ВНИЙ рідше, РЯСНИ́Й розм.; ВОГНЕ́ННИЙ, ВОГНИ́СТИЙ, ВОГНЯНИ́Й, Я́РИЙ (кольором подібний до вогню). З шиї на розхристані чорні груди звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка); В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають (Леся Українка); На захід сонця — зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко); Плитки густого рум'янцю на Чернишевих щоках розпікаються, наче сонцем (О. Гончар); Під дубом на снігу горить вогонь — великий, веселий, тріскучий (С. Васильченко); Стіни господарчих приміщень у житловому будинку фарбують кольоровими глинами в яскраві, інтенсивні тони (з журналу); Процвітала рожа Супроти вікна, Запашна та гожа, Пишна та рясна! (П. Грабовський); Вона не злякалася жахів і пітьми, опівночі зірвала вогненну квітку папороті (А. М'ястківський); Варвара побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (В. Кучер); Пелюстки вогняного шовку навкруги ордена.. вабили незвикле око (І. Ле); Буду хустку ярим шовком тобі вишивати (М. Рильський). — Пор. 1. барви́стий, 1. блиску́чий.

ЯСКРА́ВИЙ (який випромінює сильне світло), Я́СНИЙ, БЛИСКУ́ЧИЙ, СЛІПУ́ЧИЙ підсил., СВІ́ТЛИЙ, ПЛОМЕНИ́СТИЙ, ПОЛУМ'Я́НИЙ, СЯ́ЮЧИЙ, СЯЙЛИ́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., Я́РИЙ, ЯРКИ́Й розм. рідко. Двері рипнули на іржавих завісах, яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини (О. Донченко); Ой місяцю ясний, не крийся за хмари (Д. Луценко); Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); Спалахують сліпучі вогні електрозварювання (Остап Вишня); Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали (на шлях). І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Марко Вовчок); Як вона прокинулася, пломенистий промінь задав їй світом у вічі несподівано (Марко Вовчок); Над містом сходило обмите полум'яне сонце (О. Донченко); Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Н. Рибак); На майдані Сяйні огнища горять (Я. Щоголів); Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Леся Українка). — Пор. 1. блиску́чий.

БУРХЛИ́ВИЙ (про стихійні сили, явища природи — який буяє, бушує, виявляється з великою силою), БУ́ЙНИЙ, РОЗГУ́ЛЬНИЙ, РОЗБУ́РХАНИЙ, РОЗБУШО́ВАНИЙ, РОЗБУЯ́ЛИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ, РОЗГНУ́ЗДАНИЙ, РОЗГУ́КАНИЙ діал. (який досяг великої інтенсивності, сили в своєму вияві); НАВА́ЛЬНИЙ (швидкий і напружений). За вікном надворі бурхлива негода зимова (І. Ле); Буйний вітер; Весна прийшла в Донбас рання, буйна, дружна (В. Собко); Над донецькими степами.. мела розгульна віхола (В. Собко); Розбурханий вітер по полю гуляє, лозини та квіти додолу схиляє (Н. Забіла); Тисячі їх зникало в ті дні, серед гуркоту фронтів, серед розбушованих пожеж (О. Гончар); Ми бачимо серед пітьми свій шлях; Нехай гроза, хай вітри розбуялі (М. Рильський); Ще ярими дощами весна не сипне, а жайворонок виманює господаря з плугом (М. Стельмах); Безугавні хвилі заливали човни. Старі козаки зле кепкували з розгнузданої стихії (С. Добровольський); Після навального дощу.. під ногами розбризкувалася розквашена земля (І. Ле). — Пор. 1. шале́ний.

ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий), ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ'Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ'Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті), РОЗ'ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ'Ю́ШЕНИЙ розм., Я́РОСЛИВИЙ розм. рідше, РОЗШАЛІ́ЛИЙ діал. Єремія стояв серед хати лютий, як сатана (І. Нечуй-Левицький); Я тоді наймитувала в багатія Кіндрата Колошматенка.. Злющий був, скупий (Є. Кравченко); Данилко сидів затятий і клятий після битви за честь роду (Ю. Яновський); (Настя:) Коли в тобі ще живе українська душа, .. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем! На! (І. Нечуй-Левицький); Бобрицький ще ніколи не повертався додому таким роздратованим (Я. Баш); Професор наблизився, грізний, розлючений (В. Собко); Дубовик, розлютований украй, простягає папірця Марині (Г. Епік); А сей отець-настоятель був хоч на літа і старий, та на вдачу ярий (перекл. із Боккаччо М. Лукаша); — Не піду! — кликнула дуже роз'ярена, — бо мені не хочеться між мужиків (О. Кобилянська); На березі, біля самої води, ватага роз'ярілих заробітчан-київців жорстоко товкла літнього сутулуватого селянина (О. Гончар); Анюту чомусь мачуха найбільше не любила. Часто сусіди віднімали її, скривавлену, від озвірілої жінки й відливали водою (О. Донченко); Татарин стояв уже перед Рустемом, сердитий, роз'юшений (М. Коцюбинський); Такий був (Данило) яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок). — Пор. 1. безтя́мний, 2. безтя́мний, 1. несамови́тий, серди́тий.

СИ́ЛЬНИЙ (про явища природи: дощ, вітер, мороз, спеку і т. ін. — значний за силою вияву), ВЕЛИ́КИЙ, СТРАШЕ́ННИЙ, ДОШКУ́ЛЬНИЙ, КЛЯ́ТИЙ підсил. розм.; Я́РИЙ, ДУ́ЖИЙ (перев. про вітер); ПЕКУ́ЧИЙ, ШПАРКИ́Й (перев. про сонце, мороз); МІЦНИ́Й, ЛЮ́ТИЙ, ЖОРСТО́КИЙ, КРІ́ПКИ́Й, ЦУПКИ́Й (перев. про мороз); ЯДЕ́РНИЙ, ПРИ́КРИЙ заст. (перев. про дощ, холод). Вже чотири дні такий сильний дощ, що не можна і з хати вийти (М. Коцюбинський); У великі дощі рілля скочувалась з водою униз (І. Нечуй-Левицький); З моря налітав дошкульний вітер (В. Кучер); Саме тоді минула вже ота клята.. така довга страшна зима (Є. Кротевич); Яре шипіння струмка; Дужий вітер гостро врізався в лице (М. Стельмах); Надворі стояв міцний мороз (П. Панч); І не холодно дуже: є морозець, та не цупкий (Панас Мирний); Над Одесою спускалася завіса прикрого дощу, море було аж чорне (Ю. Яновський). — Пор. 2. бурхли́вий, 3. лю́тий.