ГОРІТИ

БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (про очі, погляд — світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИ рідко, ГОРІ́ТИ підсил., ПАЛА́ТИ підсил., ПАЛАХКОТІ́ТИ (ПАЛАХКОТА́ТИ) підсил.; СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил., СІЯ́ТИ підсил. заст., поет., ІСКРИ́ТИСЯ підсил., ПРОМЕНІ́ТИ підсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ (ПРОМІНИ́ТИСЯ) підсил., ЗОРІ́ТИ підсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИ без додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).

ГНИ́ТИ (псуватися під впливом мікроорганізмів), ГНИ́СТИ́, ЗАГНИВА́ТИ, ЗГНИВА́ТИ (ЗОГНИВА́ТИ рідше), РОЗКЛАДА́ТИСЯ, ТЛІ́ТИ, ПЕРЕТЛІВА́ТИ, СТЛІВА́ТИ, ПРІ́ТИ, ЗОПРІВА́ТИ рідше, ГОРІ́ТИ (під дією вологи й тепла). — Док.: згни́ти (зігни́ти) (зогни́ти), згни́сти́ (зігни́сти́) (зогни́сти́), загни́ти, загни́сти́, розкла́стися, перетлі́ти, стлі́ти, зіпрі́ти (зопрі́ти), згорі́ти. Мочить дощ у незарамлені вікна, свистять вітри зимової доби і навівають повно снігу. Все гниє і валиться поволі (Г. Хоткевич); Дошки посіріли, де-не-де почали навіть загнивати (Ю. Шовкопляс); Стебло пшениці виростає з розбухлого зерна, що, давши йому життя, згниває (П. Колесник); А там саме на поляні груша зогниває (С. Руданський); Коли погибає кривоніс (пташка), труп його не гниє, не розкладається десятки років.. Засихає і лежить собі (О. Копиленко); На захід полинув би я, Де цвітуть моїх предків поля, Де в замку пустельнім.. Тліють кості занедбані їх (М. Зеров); В тріщинах набивалося листя, щоб перетліти і віддати себе землі (Григорій Тютюнник); — Хата в нас стара, підлога стліла (Ю. Збанацький); Четверо чоловіків.. скаржились на осінь: бо заливає водою кагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Ю. Мушкетик); Сіно горить у стіжках.

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛИХА́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше, ФАХКОТІ́ТИ діал. (з яскравим полум'ям); ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум'я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ), ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ), ЗОТЛІВА́ТИ (ЗІТЛІВА́ТИ) (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум'яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум'я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить — не згора, Живе (Україна) у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду — в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). — Пор. 1. згорі́ти.

ГОРІ́ТИ (бути в жару — перев. від хвороби), ПАЛА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ розм. (про тіло, обличчя й т. ін.). У неї не тільки лице, шия, руки горіли, — вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром (Панас Мирний); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Л. Дмитерко); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталася (З. Тудор); Кров дужче пульсувала в жилах,.. вступала в руки, і вони жахтіли, наче після купання в холодній воді (В. Кучер).

ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИ поет., ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ (ПЛОМЕНИ́ТИСЯ) поет. рідше. На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками — Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум'я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум'янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить (Горпина) (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).

ГОРІ́ТИ чим, від чого і без додатка (пройматися сильним почуттям), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше. Його мозок горів прагненням величного, світлого далекого (О. Досвітній); Шевченко.. накидав на папері тендітну постать Кульжан,.. насолоджуючись шаленим темпом роботи й весь палаючи творчою радістю (З. Тулуб); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (М. Чабанівський); Палахкотало гнівом сите заросле щетиною лице (К. Гордієнко); Петро.. шепнув, паленіючи від гніву: — Ти чуєш, Іване? (Д. Бедзик); Нива шепче думу колискову, Як ти жив, страждав, полум'янів (А. Малишко); Любові й світла не сховаєш, і парубок палав, жахтів огнем, ярився, пломенів (О. Ільченко); Доперва вирвавшись на волю з кайданів, Жагою до життя горівполоменівв (пан Тадеуш) (переклад М. Рильського).

ЗГОРІ́ТИ (знищитися вогнем), СПАЛИ́ТИСЯ, ПРОГОРІ́ТИ, ПЕРЕГОРІ́ТИ, ВИ́ГОРІТИ, СПОПЕЛІ́ТИ, ЗДИ́МІТИ (ЗДИМІ́ТИ) діал. (до кінця, до останку). — Недок.: згоря́ти (згора́ти), пали́тися, спа́люватися, прогоря́ти (прогора́ти), перегоря́ти (перегора́ти), вигоря́ти (вигора́ти), попелі́ти. У стайнях ревіла прив'язана худоба, душачись у диму і згоряючи живцем (О. Гончар); Добро палиться, та нічого не варить (М. Номис); Уночі в превеликий вітер загорілась невеличка халабудка, та од тієї халабудки спалився і ввесь хутір (О. Стороженко); Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (О. Гончар); — Нащо він штемпелі попсував?.. Треба кинути в огонь, нехай отам попеліють разом із свідоцтвами (Лесь Мартович); Слобода, здимівши, дотлівала в пожарищі (О. Ільченко). — Пор. I. горі́ти.

ЗНО́ШУВАТИСЯ (про одяг, взуття і т. ін. — ставати старим, непридатним для користування), ВИНО́ШУВАТИСЯ рідше, ПРОНО́ШУВАТИСЯ рідше, ВИТИРА́ТИСЯ рідко; ГОРІ́ТИ на кому, розм. (швидко); РВА́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ, ДРА́ТИСЯ (з утворенням дірок). — Док.: зноси́тися, ви́носитися, ви́ходитися, проноси́тися, ви́тертися, порва́тися, поде́ртися, подра́тися. — В мене простий убір, та й той я ношу поти, поки не зноситься (І. Нечуй-Левицький); Взуття на хлопцях так і горить (П. Автомонов); Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались (І. Котляревський); Його біла сорочка почорніла від бруду, солом'яний бриль подерся (О. Бойченко).

ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ (зазнавати невдачі, провалу в якій-небудь справі; не виконуватися, не здійснюватися — про справу, роботу), ЗАВА́ЛЮВАТИСЯ розм., ГОРІ́ТИ розм.; ЗРІ́ЗУВАТИСЯ розм. (про людину — перев. на екзамені). — Док.: провали́тися, завали́тися, погорі́ти, зрі́затися. — Що за химери? — лаявся директор про себе. — Стільки разів провалювався він на театрі, і невже перший успіх не розвеселив його? (Н. Рибак); План нашої втечі і на цей раз провалився (Ю. Збанацький); Завалювався, скажімо, на екзаменах у столичний інститут якийсь синок чи донька, і його терміново везли в область, де був недобір студентів (В. Кучер); Ще минув день, і Семен Петрович остаточно переконався, що без нього в колгоспі всі справи заваляться (з журналу); Відповідальний товариш той, можна сказати, саме на соборі погорів: жінка дітей таємно похрестила (О. Гончар); (Валя:) Нам просто не щастить!.. У такі дні залишаємось без управляючого і без інженера... План горить... (Ю. Мокрієв); (Гайворон:) Куди ви вступали? (Ніла:) Я зрізалась в університеті (Л. Дмитерко).

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо — випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИ поет.; МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИ розм., БЛИ́КАТИ діал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ'ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ рідше, ПОЛОМЕНІ́ТИ рідше, ПЛОМЕНІ́ТИ поет., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ (ПЛОМЕНІ́ТИСЯ) поет. рідше, СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ рідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИ спец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів'я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав (місяць) ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум'яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). — Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

СО́ХНУТИ (СХНУ́ТИ рідше) (про рослини — ставати сухим, гинути), ЗАСИХА́ТИ, УСИХА́ТИ (ВСИХА́ТИ), ПОСИХА́ТИ, ЗСИХА́ТИ, ВІДМИРА́ТИ, ВІДСИХА́ТИ (про окрему частину рослини — гілку, пагін тощо); ЧА́ХНУТИ (повільно); ПЕРЕСИХА́ТИ (ставати дуже сухим); ГОРІ́ТИ, ВИГОРЯ́ТИ (ВИГОРА́ТИ) (від спеки). — Док.: засо́хнути, засо́хти, засхнути діал. усо́хнути (всо́хнути), усо́хти (всо́хти), усхну́ти (всхну́ти) діал. посо́хнути (посохти) (посхну́ти), зсо́хнути (зсо́хти), відме́рти, відсо́хнути, зача́хнути, пересо́хнути, згорі́ти, ви́горіти, погорі́ти (про все або в багатьох місцях). Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам'яному ґрунті (С. Чорнобривець); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів); В яру криниця завалилась, Верба усохла, повалилась (Т. Шевченко); Зверху сосна усихає (пісня); В діда Данила всі дерева всохли (Ю. Мокрієв); Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Я. Шпорта); Трава геть вигоріла на сонці.