ГРОЗИТИ

ГРОЗИ́ТИ (кому, чому — містити в собі загрозу, небезпеку), ЗАГРО́ЖУВАТИ, ПОГРО́ЖУВАТИ рідше; НАВИСА́ТИ, ЗАВИСА́ТИ (над ким-чим — виникаючи, з'являючись, нести загрозу). — Док.: загрози́ти рідко нави́снути, зави́снути. Схиблений удар — і життю борця грозила велика небезпека (І. Франко); Артамонову загрожувала сліпота (Л. Дмитерко); — Невже мені зовсім не погрожує небезпека в цих.. околицях? (О. Досвітній); Тільки сьогодні.. бійці з усією гостротою відчули, як близько нависає небезпека — небезпека бути повністю відрізаними від своїх (О. Гончар); Неминуче якесь зло зависло над його головою (Н. Кобринська). — Пор. 1. пророкува́ти.

ПРОРОКУВА́ТИ (майбутнє), ПРОРО́ЧИТИ, ПРОРІКА́ТИ, ПРОВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ПЕРЕДВІЩА́ТИ. — Док.: напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, провісти́ти, навіщува́ти, передвісти́ти. Пророкував Зогаку звіздочот, Що буде смерть йому од Ферідуна (А. Кримський); — Не розчовпу, що ти пророчиш, — Еней Сивіллі говорив (І. Котляревський); Ще прийде кара на панів, розумні голови давно прорікали (К. Гордієнко); В одному селі, де спинився наш партизанський загін, кума Палажка на карти кинула, кінець скорий Гітлерові провіщала (Ю. Мокрієв); (Поліксена:) Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й мідійцям згубу? (Леся Українка). — Пор. 1. грози́ти.

ПОГРО́ЖУВАТИ кому (попереджати з погрозою про покарання), ГРОЗИ́ТИ, ГРОЗИ́ТИСЯ, ЗАГРО́ЖУВАТИ, ПРИГРОЖУВАТИ, СТРАХА́ТИ кого, НАХВАЛЯ́ТИСЯ на кого і без додатка, розм., ХВАЛИ́ТИСЯ без додатка, розм., ВИХВАЛЯ́ТИСЯ перев. без додатка, розм., СВАРИ́ТИСЯ розм., НАГРО́ЖУВАТИСЯ діал., ВІДХВА́ЛЮВАТИСЯ діал. — Док.: погрози́ти, загрози́ти, пригрози́ти, настраха́ти, насвари́тися, нагрозитися, відхвали́тися. Непийвода більше за всіх лютував і погрожував послати на шибеницю всю варту, котра дала змогу єзуїтові отруїтися (Н. Рибак); Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку (переклад М. Зерова); Мене вкинули у возок і одвезли два десятники додому і священикові.. грозилися, що зачинять мене десь у дорозі або де й гірше... (Марко Вовчок); Староста вмовляв Михайла Барабаша, загрожував йому, підкупав його родичів, навіть родину... (Л. Смілянський); Коли незнайома пригрозила, що виб'є вікна, тітка Клавда відразу принишкла (Ірина Вільде); Урущак страхав притягти Мусія Завірюху до одвіту за наклеп (К. Гордієнко); Мав (Олійниченко) звичай завсігди нахвалятися: — Стривайте ви! Уберемо ми вас у шори, мужлани! (Б. Грінченко); Прийшлося таки оддати (гроші), бо чоловік хвалився, що й скриню рознесе й Хіврю уб'є, як не дасть (Грицько Григоренко); — Вони вихваляються порізати всю старшину (З. Тулуб); Свариться, що вона усім скаже, що її вбила мати, ніхто другий, як мати (Панас Мирний); Єгомость нагрозився, що запроторить її в пащу до Люципера (переклад М. Лукаша); Цей не дав йому яблука та ще, як той став відхвалюватись, злаяв катом (А. Свидницький).