ЖАЛІСНИЙ

ЖА́ЛІБНИЙ (про слова, голос, погляд тощо — який виражає почуття жалю, сповнений жалю), ЖА́ЛІСНИЙ, ЖА́ЛІСЛИВИЙ, ПЛА́ЧНИЙ, ЖАЛКИ́Й рідше, ЖА́ЛЬНИЙ рідше. Кінчалася пісня, слова жалібнії змінилися в слово потіхи (Леся Українка); А панотець тим часом нарікав жалісним голосом, що його так нога болить (Лесь Мартович); Олександра Василівна помітила це й посміхнулася жалісливою посмішкою прощення (О. Довженко); Матка під кряжем стояла, плачним гласом вимовляла (Б. Грінченко); Іще довго Горпина чула дитячий плач, жалкий та болісний (Марко Вовчок); Дівчата поставали, привіталися, жальними очима дивилися Маркові вслід (К. Гордієнко).

ЧУ́ЛИЙ (сповнений уважного, доброзичливого ставлення до людей), ЧУ́ЙНИЙ, ЧУТЛИ́ВИЙ, ЧУТКИ́Й, ПРИХИ́ЛЬНИЙ, СПІВЧУТЛИ́ВИЙ, ЖАЛІСЛИВИЙ, ЖА́ЛІСНИЙ (схильний до жалості, співчуття). До "тайних" (в'язнів) була собі дівчина як дівчина.., добра, чула, не дурна (В. Винниченко); — Ти чуйний товариш, я так і знав (Є. Гуцало); У чутливого на жіноче ридання Марка Крутояра несподівано заперчило в горлі (А. Шиян); У неї душа чутка, вона зрозуміла серцем, що довше мені тут зоставатись не можна (Ганна Барвінок); Гостей ціла низка, прихильні, звичайні (А. Кримський); Ох, як хочеться мені цього вечора хоч краплину ласки з твоїх очей чи хоч співчутливого слова (Ю. Мушкетик); Якийсь жалісливий шахтар укрив сердешну своєю свитою (Б. Грінченко); Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Панас Мирний). — Пор. 1. до́брий, добрози́чли́вий.